Невеличка школа має багато історій. Це історія мами двох учнів Кітерри про перші дні війни у бомбосховищі у Горенці.
Знаю Людмилу вже шість років. Її старший син Ярік був одним із перших учнів Кітерри. Випустився у 2020-му. Зараз навчається в Естонії, спеціалізується на кібербезпеці.
Друга донька Діана закінчує 11 клас цього року. Ще до початку війни вона отримала запрошення у чотири американські школи та університети.
В цій історії видно, що якості блискучої учениці допомагають виживати і під обстрілами.
У Люди є ще двоє меньших дітей, 7 і 3 рочки. Тож ця історія про родину і про волю до життя.
Востаннє ми бачились з Людою у Львові на кухні зйомної квартири. Вона забирала до Польщі машину навантажену дитячими речами і говорила, що навіть, якщо будинку у Горенці нема, вона повернеться і побудує наново.
Як і багато історій зараз, ця історія про відданість і мужність.
Зараз у кожного свій бій. І коли перемагає хтось із знайомих чи близьких, радість і гордість примножується. Слава Україні!
