Школа під час війни
#відгук_kiterra
Через місяць від початку війни попросили батьків лишити довгий відгук про КІТЕРРУ, розказати свою історію, що було цінно для дітей, що – для дорослих. Таким чином засновниці школи намагаються відчути потребу спільноти у такому проекті.
Деякі батьки дали дозвіл опублікувати їх слова на фб сторінці та сайті Кітерри.
Це лист Ганни Скоропляс, мами Тимофія із 8-го класу.
______________________
Доброго дня.
Ми безмежно раді, що минулого літа наважились перейти в Кітерру. Поки було аудиторне навчання, я щодня бачила як Тимофій радіє навчанню, друзям, стає відкритим і “живим”. Він радів кожному своєму успіху, і ми раділи разом з ним. Всі дуже напружено чекали звіту за перший місяць навчання))) хоча ми з чоловіком не очікували нічого, розуміючи, що зміна концепції навчання, колективу буде даватися складно і період адаптації може затягнутися (насправді перших змін чекали не раніше нового року). І дуже приємно було читати схвальні відгуки, сповнені турботи про дитину і про її світ. Крім того, кожне слово про дитину було написано не з позиції зверхності, а з позиції дружньої підтримки. До кінця першої чверті ми, мама і тато, з полегшенням видихнули: дитина стала активною, у нього з’явився інтерес до навчання, відповідальність, Тимофій навчився радіти малим і великим перемогам. Але це все про звичні будні мирного життя, де можна було радіти простим речам.
Абсолютно безцінною стала підтримка школи під час війни. Ми з дітьми вже два місяці знаходимось в евакуації, далеко від дому, звичної щоденної рутини. Перша реакція Тимофія щодо відновлення навчання була негативна, ну як так, вчитися під час війни. Тим паче всі навколо (і мама викладач, і старші брат з сестрою – студенти) були розгублені і не працювали. Але перший же тиждень показав, як добре було повернутися до звичних занять, спілкування, підтримки. Тім, на жаль, мало розказує про школу. Весь березень він був у своїй мушлі, мало з нами спілкувався, контактував лише з однолітками навколо, і власне завдяки школі, підтримці вчителів, потроху він почав повертатись до життя, може сказати про власні переживання, дуркувати, ображатись і щиро радіти. Я інколи підслуховую (ненавмисно) його відповіді під час уроків, і це майже завжди жвавий голос, готовність ділитися знаннями і радостями.
Це дуже цінно, що діти зараз мають звичні заняття, вчаться, спілкуються з однокласниками, відчувають підтримку дорослих (маю на увазі команду Кітерри).
Ну і батьки теж відчувають цю підтримку)))
Крім того я точно можу сказати, що за останній рік вся каша зі знань, що була отримана Тимофієм за попередні 7 років навчання в різних школах, нарешті, перетворилася на структуру і систему – і це однозначна заслуга команди вчителів Кітерри. Всі схильності, як от до точних наук, знайшли вихід, підтримку і достатнє стимулювання.
(В третє переписую речення, чи в п’яте). Повага і ненасильницьке спілкування, де будь-яка думка дитини і дорослого однаково значимі і важливі, роблять мого сина щодня сильнішим і впевненішим.
З повагою Ганна Скоропляс.
