В радянській школі щось було. Думаю, що вчителі. Ті вчителі, які після 7 уроків ставили вистави, вели гуртки, розмовляли за життя, запрошували в гості, ходили в походи, особисто дзвонили батькам. Останнє може і не було приємністю, але як і все інше свідчило про зацікавленість, про готовність співпереживати, віддавати свій час, включати серце.
.
Фінляндія. Що ж вони такого зробили, що стали першими в рейтингах PISA 6 років тому? Фінська система розроблялася кілька десятиліть перш, ніж її стали впроваджувати. Ставка була на вчителя із невеличкої сільської школи: спокійного, терплячого, сердечного, якому довіряли дітей. Апгрейдили людину, яка у засніженій хатинці десь на околиці світу могла передати ‘добре, вічне, світле’. Для цього потрібно серце. Вже до нього додали технології, децентралізацію і зарплати. Відчуття, що про тебе знають, дбають приділяють увагу, діти переживають в початковій школі. У 1-4 класі є класний керівник, яка веде майже всі предмети, проводить з дітьми день, хвилюється, коли загубився новенький пенал, не взяли в гру на перерві, в курсі, що родина переїздить і тому якийсь час в навчанні буде безлад.
.
.
.
Оця типова порада при виборі школи: ‘шукайте вашу першу вчительку’. Приєднуюсь). Якщо перше переживання від школи – про любов, то велика вірогідність, що народиться і позитивне ставлення до пізнання загалом.
.
Що трапиться з дитячою допитливістю в 5 класі, коли батьки вже втомились допомагати з ДЗ, а класний керівник новий, десь далеко, у своєму кабінеті на своїх уроках, то вже інше питання. Фактично, з 5 класу ніхто із дорослих не може скласти пазл, а як, власне, справи у школі. Ні в класної, ні в батьків нема повної інформації. Підліток потрапляє в заведений шкільний механізм і не розуміє чого раптом стало так холодно і нудно. Ну а коли питаєш, то ясна річ: ‘Нормально, мам.’
.
.
.
Наприклад, у вальдорфі основний вчитель веде більшість уроків аж до 8 класу. Уявляєте, який у нього контакт з дітьми? Школі потрібне серце. Його не вистачає взагалі в стосунках між людьми, але коли маєш справу з дітьми, то цю м’язу капець як треба.
І що зробити, щоб у вчителів вистачало серця, враховуючи, що серед нас нема міністрів освіти чи фінансів?
.
Мені здається, що якби ми, дорослі, зайняті, здебільшого успішні, знайшли в собі співчуття до вчителя, то і в нього прибуло б доброго ставлення до дітей. То ж не так важко: усмішка, комплімент, утриматись від критики. Гадаю, що в школі від цього стало би світліше!
.
Автор Аліна Туз
