Рік тому школа аврально перемістилася в онлайн. Якщо згадати той переляк і подвиг і порівняти з тим як працюємо сьогодні, то є над чим поміркувати.
.
Спершу ми боялись zoom-у, камери, Google Classroom. Але, на фоні глобальної паніки від пандемії, цей переляк не рахується. Я не уявляю, за яких ще обставин вчителі би опанували технічну сторони дистанційки за 4 дні, як це було в КІТЕРРІ. Потім ми боялись, що втратимо учнів. Вони швидко розібрались з ІТ-шною стороною навчання, але втрачали концентрацію, мотивацію, губились в ютюбі під час занять, не верталися після обіду, ігнорили нашу мольбу включити камеру… Молодшим класам дистанційний формат взагалі не зайшов. Але 7-11 клас набули абсолютно нових навичок! Через два тижні старшокласники вже самі організовували зуми) Навчання через MOOC для них тепер буде як рідне.
.
.
Ми боялись, що не витримаємо як вчителі і як організатори. Боліли очі, дупа, мізки… Хтось рятувався йогою, хтось комп’ютерними іграми, хтось знайшов і собі онлайн курси. А та виснажуюча невідомість: ну скільки ще?! Але ж подужали! Для команди вдалий прохід кризової ситуації є здобутком, гордістю та супер-клеєм.
.
Ще ми переживали за випускників. Це ж треба: і перший випуск, і ЗНО, і карантин! І впорались! Всі вступили, куди хотіли, причому сім 11-класників із восьми на бюджет).
…
Прикольно зараз отримати зворотній зв’язок від батьків п’ятого класу, які вперше випробовували дистанційне навчання.
Відгуки схвальні: діти прокидаються, сідають до компа, знають свій розклад, які посилання відкривати, куди завантажувати скріншоти, уроки їм цікаві, завдання посильні, часу байдикувати нема. А головне – хочеться назад в клас.
.
.
Власне, дві задачі, які Кітерра ставила собі на карантині: підтримати нормальну мозкову діяльність і бажання дітей щось дізнаватись, – виконали. Дві мами пропонують повторити онлайн наступної зими, щоб не їхати в школу зрання, в мороз і в темінь.
…
У підсумку Кітерра таки випрацювала імунітет на корона-вірус: можемо вчитись наживо, або дистанційно. Звісно, краще наживо. Але ця варіативність і потужність, яка з’явилась завдяки халепі світового масштабу, все-таки в плюс.
.
.
Звісно, нам пощастило. Пощастило, що на початок карантину школі було 3,5 роки, була зігране коло засновниць, міцна спільнота, ще й орендодавці дали 50% знижки. Якби таке випробування спіткало КІТЕРРУ на другий чи третій рік існування… Ой не знаю.
.
Шкодую за чудовим проектом ‘Є-школи’, яка не витримала удару. В нашому п’ятому класі вчаться двоє їх вихованців, тож знаю напевно, що школа була прекрасна. Не все залежить від нас. Але те, що ми можемо – треба робити на повну.
.
Автор Аліна Туз
