Вона в Кітеррі в двох іпостасях – співзасновниці та вчительки англійської. Викладає в школі від початку її заснування.

 

Двоє доньок Юлі – теж учениці Кітерри. А старша, Катя, ще й одна з наших перших випускниць.

Захоплення англійською в Юлі зі школи. В 14 років вона захопилася читанням детективів Агати Крісті. І її викладачка запропонувала зайнятися одним з оповідань, яке ще не мало перекладу. Юля це зробила, вчителька відредагувала – і роботу надрукували в газеті. Це, каже Юля, надихнуло її займатися мовою ще інтенсивніше.

Профільну освіту вона отримала в лінгвістичному університеті, на факультеті японської та англійської мов. Після університету працювала в представництві японської міжнародної корпорації, де спілкування та листування велося англійською.

До викладання Юля прийшла з народженням дітей. Після другого декрету місяць «оновлювала» знання у Великобританії. А потім була сила-силенна курсів та тренінгів для вчителів.

– Юля, як мама не можу не спитати – коли і як твої діти почали вчити англійську?

 

– Старша донька почала вчити років з трьох. Тоді це був суцільний експеримент. Ми читали книжки, дивилися мультики, слухали пісні. З молодшою почали ще раніше.

 

Майже щороку я возила дітей в англомовні табори (Мальта, Кіпр, Болгарія), де діти мали можливість спілкуватися з носіями та однолітками з різних країн. Також відвідували розмовні клуби, ходили у студію, де ставили ліцензовані англомовні Бродвейські мюзикли.

 

У старшої доньки рівень С1 був на кінець школи, молодша має рівень А2+ і досить вільно спілкується з іноземцями.

– У нас багато і дітей, і дорослих людей, які роками безрезультатно вчать іноземну мову. Які основні складнощі у її викладанні ти бачиш?

 

– Найголовніша – відсутність мотивації у дитини. Бо вона знає, що мову “треба” вчити, а власного бажання чи розуміння «навіщо?» поки немає.

 

Універсального рецепту як це подолати немає, для кожного учня необхідно підібрати свій “ключик”, темп навчання та цікаві теми/матеріали.

 

Є ще одна складність: вивчення мови – це як навчання грі на музичних інструментах або спорт. Якщо не займатися регулярно, прогрес буде мінімальний.

 

І ще – мову треба застосовувати: говорити, читати, слухати, писати. Чим більше – тим краще, в різних ситуаціях та контекстах.

 

– Чи є якісь часові норми? Скільки років треба витратити, щоб спілкуватися на рівні туриста, а скільки – на професійному рівні?

 

– Питання скоріше не в роках, а в кількості годин на засвоєння одного рівня. Це мінімум 100 годин для початкового рівня (А1). Далі кількість годин на кожен наступний рівень тільки зростає: 100-150 – для рівня А2; 160-240 для рівня В1; 180-260 для рівня В2 і 200-300 для просунутого рівня С1.

 

І ця кількість годин – це не просто прослухані в школі уроки, а заняття з викладачем мотивованих учнів, які додатково виконують дз (мінімум по 2 години на тиждень)

– У нас діти діляться на маленькі групи, але навіть в них бувають учні різного рівня. Як з такими працювати?

 

– Коли в одній групі різний темп в учнів, їм можна давати різні завдання або просити тих, хто схоплює швидше, допомогти провести якусь активність, дати завдання мінігрупі.

 

Але є одна деталь – швидко не завжди означає вірно. З дітьми, які роблять більш повільно, потрібно прояснення : це природний темп дитини чи вона щось не розуміє і тому буксує? А можливо є прогалини, які потребують заповнення і індивідуального пояснення.

 

– Що тобі запам’ятовується на уроках? Зворушливі чи смішні моменти, можливо невдачі?

 

– Дуже зворушливо, коли діти говорять, що люблять англійську. А смішні моменти бувають часто, особливо при вивченні та застосуванні нових слів чи граматики.

 

Стосовно невдач – вірю, що треба пробувати знайти підхід та зацікавлювати дітей знову й знову. Учні ростуть, змінюються їх інтереси, відношення до певних предметів, відповідальність – тому все можливо.

– Що ти хотіла б ще реалізувати у школі як вчитель?

 

– У викладанні є наміри більше застосовувати міждисциплінарний підхід, запропонувати систему міжнародних іспитів для учнів ТВ влаштовувати англомовні заходи.

– І наостанок, розкажи чому ти почала робити Кітерру і що тебе тут тримає.

 

– Створення Кітерри – це пошук нових підходів в освіті, гуманістичне ставлення до учнів і спроба довести, що навчання – це цікаво. Для мене Кітерра – це про можливості.

 

Можливості для вчителів втілювати сміливі та креативні ідеї, шукати компроміси, запалювати, долати труднощі разом.

 

Для дітей – це місце, де тебе підтримають та почують, де можна робити щось разом з дорослими на рівні, а іноді і краще.

 

Для батьків – можливість проявляти ініціативу, вирішувати питання.

 

Це унікальний простір, де різні цікаві ідеї стають реальність, а процес вдосконалення ніколи не закінчується. Хочу, щоб наша школа була місцем для розвитку кожного, щоб вона дозволяла дітям гармонійно зростати та відкривати себе.



Записала Олена Скобало.