Фотка із архіву Беркошко. Чому так, буде зрозуміло, якщо дочитати.
Меньший син, 7 клас, залітає в учительську в обуренні і сльозах: ‘мені в рюкзак засунули слиняву кофту!!!
Якби в цей день була куратор 7 класу, то вона б розбиралася. Але по середах її нема, тож я чемно запросила чотирьох учасників інциденту до кабінету з диванчиками.
Почали з’ясовувати, що ж насправді відбулось. Поки не роблю висновків, не шукаю винуватих, стримуюсь, щоб не захищати інстинктивно та сліпо свою дитинку. Просто вислуховую і розбираюсь що сталося.
Виходить цікаво:
по-перше, кофта була не слинява, а мокра, бо лежала на підвіконні, де потік квітковий горщик. Мій Івась того не знав, бо не бачив, а діти жартома кричали, що то слина. Після цього уточнення половина обурення з личка відшелушилась)
По друге, перед тим, як опинитись в рюкзаку у Івася, кофта побувала в рюкзаку у іншого хлопця. Але той поставився спокійно, бо знав, що кофта просто мокра.
⛔Ще ‘до рюкзака’, компанія із 4х кидалась тією кофтою. Причому моєму Івасю сказали кодове ‘стоп’, на що він зреагував, але не одразу.
Діти описували ситуацію із емоційними вигуками, довгими подробицями, спробами знайти крайнього і виправдати себе. Фокус у тому, що чесно нікого не звинувачую. Пояснюю їм, на що зреагувала я. Кажу, дивіться: за правилами Кітерри, якщо хтось бере чужі речі без дозволу, я маю викликати в школу батьків.
Народ в шоці! ‘Та ми ж просто гралися!’ Розумію, кажу, що ви гралися, але якщо наші з вами речі не захищені, якщо порушується право власності, то ніхто не може бути в безпеці. Один із дітей заперечує, що йому норм, що хтось підійшов і сунув кофту йому в рюкзак. Інший пригадує, що минулого року хтось підклав в сумку мокрий зошит. І знову емоції.
Ну емоції, так емоції. Будемо називати. Питаю, ну добре, тобі ок, але чи ок іншому, он тому, який плаче? Нє, йому явно не ок. Що він відчуває? Злість, обурення? Так, і те, і інше. Ти не думав, що він так обуриться, але вочевидь помилився. А що ти відчував, коли побачив мокру кофту в своїх речах? Це було приємно? Не приємно, звісно. Хлопець роздратувався. Іншому було бридко коли ‘слинява кофта’ прилетіла на шию.
Обізвавши наші емоції доходимо висновку, що на 4х учасників гри позитивних емоцій було ‘0’. Сидять думають. ‘Ну ладно, розібрались’ – каже мій Івась. Я питаю інших чи лишились у них ще претензії один до одного. По ходу – нє. Сподіваюсь, що лишились роздуми.
В якості підсумку пропоную в незрозумілий ситуації діяти за правилами. Бо правила школи написані чиєюсь кров’ю, чи слиною)
Радію з того, що ми вирішили конфлікт. І особливо радію, що мій син пересвідчився, що ‘терки’ варто обговорюіати. Воно працює
Написала цей допис як відгук на семінар Беркошко по теревеням. Штуки з семінару, які я свідомо використала:
➡️неупереджене ставлення, без оцінок
➡️дефініція емоцій,
➡️відкриті питання,
➡️сократовські питання на прогалини в логіці
➡️обмеження розлогих описів не по темі,
думка про те, що конфлікт сам по собі – прекрасна навчальна ситуація.
➡️зробила підсумок, але не намагалась прищепити ‘добре світле’ прям негайно і надовго. Цінні їх роздуми і знахідки на тему.
