Другий тиждень слухаю розповіді середнього сина про похід в архів.
– Мам, їм виділили кошти на капітальний ремонт будівлі, а потім забрали. А план класний! Нам показували.
– Нас поділили на дві команди по 6 людей і дали документи з реальних судових справ Радянського Союзу. Всі папери вперемішку! Треба було розібратись і з’ясувати чи справедливий вирок. Там протокол допиту таким почерком, що не розбереш! Кожне слово, як код ДаВінчі.
– На даху архіву такий вітер сильний! На нього ніби лягти можна і лежати. Клас! Це такий бонус: якщо пройдеш 8 поверхів архіву, проведуть на дах).
– Мам-мам-мам! Давай відео покажу, яке ми сьогодні зняли. Всього 30 секунд. Глянь, будь ласка!
Я дуже вдячна Юлия Чернова, яка ініціювала проект ‘Архіви закривають білі пам’яті’ для 10 класу школи КІТЕРРА. Це спільний проект з Мала академія наук України, Центральний державний архів вищих органів влади та управління України та Архів національної пам’яті. Але задум, реалізація, пуш – все від нашої вчительки історії.
В перший із 4х днів були в школі. Ділились хто звідкіля родом, розмірковували що дідусі та бабусі передали родині і як це проявляється. Психолог @Svitlana Putyata м’яко і тактовно модерувала розмову, бо особистим можна ділитись лише коли слухають з повагою та співчуттям.
В другий день їздили в ЦДАВО – Центральний державний архів вищих органів влади. Потім – в Архів національної пам’яті. Дивились на стоси, стелажі, поверхи папок, – реальних документів, які зараз відкриті кожному громадянину. Ви це знали!?
Мені важливо, що Даня по новому подивився на наше родове дерево, яке склала моя бубуся. Зацінив). Сказав, що хотів би дослідити куди зник прадід в 37 році. А ще, в архіві можна волонтерити !
Не всім десятикласникам проект ‘Архіви закривають білі пам’яті’ зайшов однаково. Хтось захопився не на жарт. Хтось усвідомив, що історія – це реальна штука, яку можна взяти до рук і погортати. Хтось кайфонув, коли знімали відосік на завершення проекту.
Переживання у всіх різні, але думаю, що кожен торкнувся утаємниченого, замислився над чимось більшим ніж буденні клопоти. Новий погляд на історію з даху архіву, нові думки… Хай зерна проростають. Подивимось…
Автор Аліна Туз
