Після революції 1917 у Радянському Союзі за різними підрахунками було від 4,5 до 7 млн. безпритульних. Їх збирали у колонії, селили у закинутих поміщицьких маєтках та спорожнілих монастирях, одягали та годували і пробували навчати. Влада сподівалась, що якщо закрити базові потреби, безпритульні припинять красти, плюндрувати та гвалтувати. Але направду, такі осередки перетворювались на ‘малину’, тобто розбійницький притон, де керували авторитети. Колоністи жваво продавали на сторону державне майно, подушки, ковдри, вугілля, взуття, яким їх забезпечували, і гуртом тероризували околиці. З’явився спеціальний термін – ‘морально  дефективні’. Тодішнє міністерство освіти фактично ставило хрест на безпритульних, бо перевиховати їх методами звичайної педагогіки виявилось неможливо.

Макаренко відповідав опонентам теоретикам, що дефективні не діти, а ставлення до них. І якби він сам опинився в їх ситуації, то чинив би так само. Вочевидь, розмовами про високі цілі та добрі вчинки вплинути на педагогічно занедбаний контингент нереально. І виходило, що безпритульні діти є, а педагогіки для них нема. Висновок Макаренка: її треба створити.

Педагог керував двома осередками: вісім років присвятив колонії ім. Горького під Полтавою, яка за рік стала зразково-показовою і налічувала близько 400 вихованців. І ще 7 років очолював педагогічну роботу у чекістській комуні ім. Дзержинського.

Жоден із вихованців Макаренка не був помічений у рецидивах, багато хто вступав в інститут, і в усіх колективах, куди потрапляли в подальшому колоністи, вони проявляли себе як гідні люди, які вміють працювати і товаришувати.  При цьому народний вчитель писав, що при правильній організації колективу справа педагога ‘легка і приємна’. То в чому ж секрет?

Антон Макаренко почав із встановлення жорсткої дисципліни. «Педагогічна поема» та фільм «Республіка ШКІД» описують драматичні ситуації та діалоги з підлітками та дорослими, які вбивали, крали, займались проституцією. Ми обговорювали їх із лектором Віталієм Хромцем, але переказувати зміст тут недоречно, краще дивитись першоджерела. Натомість занотовую принципи, які вивів вчитель першої величини.

1) Якщо педагогічна ситуація вимагає бути диктатором, маєш їм стати. Педагог не лише має право, але і зобов’язаний встановити правила, які будуть на користь вихованцям. Макаренко зневажливо писав про романтичну ‘мадам педагогіку’, яка виявилась безсилою у вихованні безпритульних і вважав, що педагогічна практика має виплавати із педагогічної ситуації.

2) Виховує колектив, а не окремий вчитель. Кожен конкретний вихователь не ідеальний, і, природньо, може не знати чогось, в той час, як педагогічний колектив – знає все. Якщо спільнота та ієрархія пробудовані міцно, то навіть зелений вчитель із ВНЗ за 3-4 роки навчається майстерності у взаємодії з учнями і в просторі. Особисті вади людини вже не зашкодять учням, або ж їх носію, бо правильне оточення має сильніший вплив. Отже школу потрібно будувати як систему, як виробництво із високими стандартами та ювелірно відкаліброваними лінійками якості.

3) Праця=гідність=щастя. Макаренко у першу чергу ставив за мету виховати гідність і честь. Він вбачав у цих чеснотах основу моральної особистості і вважав, що гідність народжується із того, що ти робиш свою справу, і робиш її добре. У колонії ім. Горького народний вчитель організував виробництво лінз для фотоапаратів на основі німецької Leica. Таким чином безпритульні заробляли гроші, а не сиділи на дотаціях. Як розпоряджатись цими коштами вирішували спільно на загальних зборах. В тому числі купували недешеві квитки у театр. Витратити зароблене на власну освіту та розвиток – теж тренування цілісного характеру.

4) Відповдальність за дії. Один із ключів Макаренко полягав у тому, щоб покласти на вихованців відповідальність у справах, в яких вони вже зневірились у собі. Ну, наприклад, доручити крадію та вбивці привезти із міста 2000 карбованців для потреб колонії, видати розписку, коня, наган і відпустити. Це реальний кейс із Семеном Калабаліним, який згодом став педагогом і продовжував справу Макаренка.

5) Педагог має ризикувати. Звісно, у звичайній школі ситуації менш драматичні, але вихід на IELTS чи ЗНО – теж випробування характеру і стрибок через голову. Загальний метод підготовки до життя, як і до тестів передбачає, що вчитель весь час дає завдання, де учень має перевершувати себе. А от чи вийде в нього чи ні, насправді, невідомо.

6) Дисципліна і мотвація. Макаренко писав, що не знає як виховувати без дисципліни і як дисциплінувати без покарань. При цьому він визнавав, що покарання діє лише тоді, коли учень приймає авторитет педагога і цінує оточення школи, коли відчуження чи осуд болючі і нестерпні для нього. Наприклад, якщо звичайний вчитель масової школи вижене з уроку звичайного двійочника, це буде для останнього подарунком, а не дисциплінарною мірою, адже він тільки і мріяв про те, як злиняти з класу.

7) Розбещений гірше крадія. Педагог працював не тільки із безпритульними, але і з дітьми нуворишів. Він писав, що такі кейси були найскладнішими, а іноді – невиправними. У своєму прагненні захистити дітей від буремного світу та створити їм ідеальні умови для навчання, батьки і зараз можуть зайти дуже далеко і розбестити чадо.

8) Школа як родина. Простір, де навчають і виховують має будуватись як родина з єдиними інтересами. На думку Макаренка, самий вірний спосіб зшити колектив – це самоврядування. У колоніях діяли два механізми – щотижневі обов’язкові загальні збори і старостат, куди входили командири загонів.

Ми збираємось на семінари з педагогічних концепцій до школи Британіка десь раз на три тижні. Вивчаємо досвід визначних педагогів для того, щоб знайти успішні моделі для школи в умовах війни та руйнації. Зазвичай, після лекцій та обговорень з’являються свіжі думки і ракурси.

• Якщо основною виховною одиницею вважати колектив, то що ж відбувається із учнями на дистанційному навчанні? Інтуїтивно було ясно, що нічого гарного, але формулювання Макаренка пояснює що не так.

• Таки існує механізм школи, який можна відтворити. Учень Макаренка Семен Калабалін, той самий перевихований крадій та вбивця, очолював кілька колоній із безпритульними, причому не раз просив направити його до відбірних покидьків. За кілька тижнів під його орудою колонія перетворювалась на зразково-показову, а педагог вирушав далі. Питання відтворюваності технології важливе для інакшої освіти. Ми знаходимо підходи, які працюють з виключними педагогами в унікальних просторах, але не знаємо, чи можна поширити досвід альтернативних проєктів на типові школи.

• Надихає те, що перевиховання в принципі можливо. Суспільство, яке відбраковує складних, недолугих та понівечених, марнує свій людський потенціал. І я от думаю, чим це принципово відрізняється від ідеї ЧВК Вагнер?

• Паралелі. Педагогіка Макаренка може здаватись одіозною, але лише у порівнянні із книжковою теорією. Якщо згадати концепції титанів педагогіки, то видно чіткі паралелі: Кершенштайнер та Френе також наголошували, що школа має бути трудовою та практичною. Нілл не засуджував ‘проблемних’ дітей за вади і косяки, але покарання за конкретні вчинки було. Його визначало загальношкільне зібрання. Рудольф Штайнер пояснював з позицій антропософії, що дисципліна є передумовою для емоційного та інтелекуального розвитку і якщо вона не вибудувана до 7-8 років, надолужити цю прогалину у підлітковому віці буде важко.

Підсумок

Фото із зустрічі представників інакшої освіти з приводу вад і переваг класно-урочної системи влітку 2022