Викладачів англійської у Кітеррі найбільше. І в кожного – свої методи і підходи до дітей.
Віолетта Дніпровська – викладає в старших класів і не лише готує своїх учнів до ЗНО, а й вміє захопити їх різноманітними проектами. А ще вона мама двух чудових хлопців.
Її енергії можна лише позаздрити: крім граматики, вона встигає пограти з учнями в детективів, обговорити расизм, скласти найогидніше меню і змоделювати з підлітками перші дні в іноземному ВИШі. Про все це і трохи більше в нашому інтерв’ю:
– Розкажи про свою першу зустріч з англійською?
Вперше почула її в 1-му класі Ірпінської гімназії (тепер Бучанська гімназія) від моєї першої вчительки англійської мови – Попелюх Наталії Борисівни.
Саме завдяки їй англійська стала улюбленим предметом. Чудово пам’ятаю, що на уроки потрібно було приносити свою улюблену іграшку. Я мала білочку. Ми багато говорили, співали, вчили пісні, а от вивчати алфавіт і вчитися читати почали трохи згодом. Власне, та ігрова форма мене й полонила.
Пам’ятаю, як за ініціативи Наталії Борисівни і її колеги нам відксерили підручники – і там було багато цікавих малюнків і коміксів. А це був 1991 рік і про такі підручники можна було лише мріяти.
– А коли саме ти відчула, що це справа твого життя?
Напевно, спробувавши інші професії. Схильність до мов відчувала завжди, тому й університет було обрано цілком свідомо – київський ін’яз (КНЛУ), маю диплом магістра англійської філології з відзнакою.
Викладати почала ще студенткою, але на курсах довелося вчити не лише загальній англійській, але й бізнес. А в 20 років це досить складно, було постійне відчуття фейковісті через погане розуміння контексту. Тому з кінця 2008 року працювала і особистим асистентом директора в міжнародній компанії, і копірайтером й перекладачем в маркетинговому агенстві, і віртуальним асистентом в українському і лондонському стартапах.
А потім я несподівано отримала пропозицію повернутися в професію – і це був ніби ковток свіжого повітря. Тут можна і творчо розкритися, і весь свій накопичений досвід використати.
Усвідомлюючи, що методика викладання зробила крок вперед, вирішила надолужити згаяне і пройшла навчання для викладачів в International House Kyiv з комунікативної методики викладання англійської мови та екзаменаційної підготовки, а також курс з комунікативного підходу до викладання граматики від American English (AE) E-Teacher Program. Це дозволило почуватися впевненіше у класі.
– Кого вчити легше – дітей чи дорослих?
Мотивовані студенти – ті, хто хоче навчитися і готові працювати. Наразі працюю не лише зі школярами, але й викладаю англійську бізнес аналітикам, девелоперам, проджект менеджерам і тестувальникам.
І бувають ситуації, коли, скажімо, в період локдауну тато-софтверний інженер приходить на урок з 6 місячною донькою, бо в дружини несподівана зустріч. Для мене це супер-мотивація. Звісно, ці хвилин 30 у нас вже щось більше схоже на розмовний клуб і повторення пройденого матеріалу.
– Чи реально вивчити англійську лише у межах середньої школи?
Все залежить від потреби, від того, якого саме рівня бажаєте досягти. Комусь вміти замовити за кордоном їжу в ресторані або оформити реєстрацію в готелі – це вже високий рівень.
Для когось вміти поговорити з іноземцем про погоду і обмінятися коментарями в соцмережах – це рівень Бог.
А хтось ставить собі за мету навчання за кордоном, розуміння викладачів і однокурсників, вирішення професійних завдань і розуміння підтекстів – це вже цілком інший рівень.
В ЄС затверджено загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти (The Common European Framework of Reference for Languages: Learning, Teaching, Assessment, скорочено CEFR, CEF або CEFRL), які, власне, і передбачають 6 рівнів володіння іноземною мовою за чотирма компетенціями – вмінням розуміти почуте або прочитане, вмінням висловлюватися усно або письмово.
Відповідно, навчальні посібники побудовані відповідно до кожного з рівнів (як правило на них можна знайти покажчик А1, А2, B1, B2, C1, C2), а міжнародні мовні іспити визначають рівень володіння мовою за цією ж класифікацією.
В рамках школи (можу говорити за досвідом Кітерри) учні до 11 класу виходять на рівень B1+/B2, але тут знову ж таки все залежить від мотивації конкретного учня і самостійної роботи в позакласний час. Як то слухання подкастів англійською, читання книг або прослуховування аудіокниг, вибір мови у відеоіграх або при перегляді серіальчиків або відосиків.
– Що найважче в твоїй роботі?
Мова змінюється і розвивається, це живий організм. Тут постійно маєш бути в тонусі. Плюс те, що працює з однією групою, може просто не спрацювати з іншою. Найважче, коли різнорівнева група і маєш охопити різномастну аудиторію: тут або сильніші знудяться, або слабші боятимуться відкрити рота. Але так трапляється.
– Як вчитель може «обіграти» теми, щоб було цікаво?
Коли мали тему расизм з 9 класом, слухали промову Мартіна Лютера Кінга в оригіналі і дивилися трейлер до фільму Selma. Слово creed сходу зрозуміли ті, хто грає в Assassins Creed) Мовляв, бачте, є ж користь від відео ігор))) Учні готували презентації і розповідали про певних осіб або явища й тогочасні події. Було цікаво, що дехто поставився серйозно і розповідав так, що всі заслухалися, а дехто просто приніс статтю з Вікіпедії і читав. Тут важливим був зворотній зв’язок саме однокласників: мовляв, що це було, міг/могла б і постаратися, нудно ж слухати і геть нічного не зрозуміло)))
Коли мали розділ про їжу, то 9-класники створювали найогидніше меню: вони малювали, вигадували страви і прописували інгредієнти, що увійшли до складу.
Коли вивчали тему місто і житло з 11-м класом, то мали вводну: ви вступили до одного університету і хочете жити разом. Знайдіть варіанти помешкань, разом проаналізуйте за та проти, оберіть варіант, що влаштовує всіх, встановіть правила і розподіліть обов’язки. В розділі було чимало відповідної смачної лексики і виразів. А потім на опрацювання граматики і лексики здавали в оренду печеру в горах або лавку в парку.
Був у нас і лист від 11 класників до майбутнього себе через 20 років.
З 9 класом відпрацьовували modals of deduction, проводячи детективне розслідування. Всього цього не було в підручниках, але завжди можна щось вигадати, якось обіграти матеріал і підібрати активності, щоб максимально залучити учнів в процес.
– Які смішні випадки можеш згадати?
Трапляється різне. Часом регочемо до сліз, але якщо розповісти, то ніби нічого смішного.
Буває смішно, коли помилково вимовляють слова і від комбінації слів утворюється каламбур. Наприклад, як найкраще лікувати застуду? Лягти на тренера, випити чаю з медом і лимоном і відпочити гарненько. Річ в тім, що часто плутають слова тренер (coach) і диван (couch). Тоді я зазвичай запитую, який тренер краще допомагає – з футболу, баскетболу або тенісу. На цьому моменті усвідомлюють свою помилку і починається ржака.
– Своїх дітей вже вчиш сама?
Ілля (10 років) спостерігав мене за роботою під час локдауну і вирішив, що мені можна довіряти))) Часом просить пояснити якісь моменти з граматики, які не розуміє. Але загалом вчиться не зі мною.
Андрійчик (7 років) переглядає мультики на Netflix мовою оригіналу, розуміє, що мало що розуміє, і просить навчити читати. Помаленьку з ним займаємося, але бракує системності.
– Чи є якісь особливості вивчення мови саме в Україні?
Мені випадає працювати переважно з дорослими, які або вже залучені в міжнародні проекти в сфері IT, або хочуть перейти, адже вільне володіння англійською відкриває перед ними кар’єрні, а відповідно й фінансові можливості.
І мені щастить на людей, які не шукають срібної кулі або магічного способу опанувати мову. Вони працюють поступово, крок за кроком і їх успіхи, їх впевненість в щоденних зустрічах з клієнтами і багатонаціональною командою, їх вміння комунікувати, як в письмовій формі, так і усно є моїм основним драйвером.
Коли супроводжуєш учня на шляху від бажання зайти на міжнародний проект до входу і проходження випробного терміну і коли врешті чуєш, що твій учень, якого кидало в жар від самої думки, що доведеться розмовляти англійською кілька місяців тому, тепер спокійно захистив результати своєї роботи і брав участь в обговореннях, – це моя найбільша мотивація.
Коли твої студенти успішно складають міжнародні іспити і відкривають для себе шлях до навчання за кордоном – це неабияк мотивує.
Стереотипи, з якими доводиться стикатися, – чисто людські. Хибне уявлення, що мові можна навчитися лише в класі за 3 години на тиждень.
– Багато хто питає, для чого взагалі вчити мови, якщо не плануєш їздити за межі країни?
Мова – це ключ до способу мислення її носіїв. Вона відкриває завісу над цінностями, над процесами, що відбуваються в країнах, де вона є рідною, та й поза ними. Англійська вже давно стала мовою світу і вона дуже тонко реагує на все, що відбувається у світі.
З’являються нові слова і вирази, що відображають сьогодення.
Мова – це живий організм і цим вона неймовірно цікава. Наприклад, в останні роки з’явилися такі нові слова як doomscrolling або doomsurfing (постійне гортання стрічки новин або соціальних мереж в намаганні бути в курсі останніх подій, особливо негативних – як от питання з ковідом) або upperwear (одяг, який буде видно під час відеоконференцій, не обов’язково має пасувати тому, що не потрапить в икамеру).
Питання вживання слова black по відношенню до темношкірих або гендерна лексика – це також відображення величезного процесу, що відбувається не лише в англомовних країнах.
Аргумент, який я часто наводжу своїм дітям і учням, – це доступ до найсвіжішої інформації. Наприклад, книжку Марка Менсона “Витончене мистецтво забивати на все” (до речі, не зовсім вірний переклад) і її продовження я прочитала набагато раніше, ніж вона вийшла в перекладі в Україні.
Крім того, переклад часто просто не може передати цікавезну гру слів, до якої вдається автор. The importance of Being Earnest Оскара Уайльда переклали “Як важливо бути серйозним”, але в самій назві заховано гру слів, яку неможливо передати.
Знання англійської – це доступ не лише до україномовних і російськомовних стрічок новин, а й погляд з-за меж України, що дає змогу скласти більш цілісну картинку. Це врешті-решт можливість дивитися серіали, фільми й мультики в оригіналі і знати, як звучать твої улюблені актори.
Це лише моя особиста думка, але навряд чи озвучити акторів такого калібру як Том Генкс, Меріл Стріп або Роберт де Ніро зможуть краще, ніж вони зіграли в оригіналі. Микола Козій – це окремий феномен в українському дубляжі, звичайно.
– І наостанок, чому ти в Кітеррі?
В Кітеррі є свобода)))
Перші пів року я постійно підходила до Аліни і перепитувала, за яку кількість годин ми маємо пройти розділ, скільки годин відведено на ті чи інші активності. Аліна терпляче пояснювала: скільки буде потрібно учням для засвоєння.
Головний критерій моєї роботи: не лише рівень складання проміжних і кінцевих тестів, а й задоволення від процесу навчання. Тут я можу комбінувати різні види роботи, можу виділяти час на творчі проекти і читання книжок, слухання подкастів і ігри. І все це не для звітності перед керівництвом, а для учнів.
Наприклад, гра в алібі на усі минулі часи зайшла настільки, що ми в неї грали двічі поспіль на прохання учнів. Щоправда, мої групи знають, що гратися будемо вже на виході, так би мовити, а спочатку потрібно опанувати певний об’єм з нової лексики/граматики)))
А ще ці живі уроки в групі для мене як вчителя – можливість обкатати якісь нові види роботи, спробувати щось нове, що я дізналася на профільних семінарах чи тренінгах. Бо тут трапляється найцікавіше: те, на що робиш ставку, не завжди вистрілює, або спрацьовує з однією групою, а з іншою не йде. Це можливість зростати професійно, бо володіти мовою і вміти її викладати – це зовсім різні речі.’
Розпитала за записала Olena Skobalo.
