Художній музей. 5 клас. 9 лютого 2020
Зазвичай, я дуже ретельно обираю екскурсії. На мій погляд, краще взагалі не повести дітей, ніж повести їх невдало. Екскурсія – це ж про радість, про цікаво, про нові відкриття, про спільні переживання. Тому в художні музеї водити 5 клас я не квапилася, не була впевнена, що їм «зайде». Формат авторської екскурсії під гаслом «в музеях не нудно» мені показався ідеальним: діти йдуть в музей, отримають фрагменти картин, потім шукають ті картини у залах (заодно і подивляться), складають інформацію до купи, попутно дізнаються трохи про художників, отримають «скарб» – всі задоволени.
На жаль, в житті все вийшло дуже довго, набридливо, діти не стільки шукали, скільки сиділи на лавочках і слухали жіночку-екскурсовода. Зрозуміло, що вже через півгодини вони знудились, а під кінець ледве виповзли з музею з виразом на обличчях «Більше ми сюди не пійдемо». Ось саме те, чого я і прагнула!
Тому переді мною стояла тепер інша задача: як відверто невдалу екскурсію перетворити на щось корисне.
- По-перше, я чесно зізналася у поразці і хвилин 40 вислуховувала дитяче незадоволення (спочатку було складно, потім навіть весело).
- По-друге, ми обговорили, як саме можна було б змінити екскурсію (досить конструктивно).
- Потім домовилися, що наступний напрямок обирають діти.
- І нарешті (це важливо) пограли всі разом в рухливі ігри.
Останне взагалі дивовижне знімає напругу і дає натхнення.
В результате маємо спільний досвід, який перетворився майже на мем: «А пам’ятаєте, як нам всім було нудно, а потім ми всі поржали». Як каже моя донька, коли ми з нею ідемо на якусь виставу: «Якщо буде вдало – отримаю задоволення, якщо ні – постебьомся разом. В будь-якому випадку я не в накладі».
