Ми з нашим майбутнім 5 класом продовжуємо знайомитися з вчителями. Але викладачка, про яку сьогодні йде мова, викладає у кількох класах і раптом є ще люди, які її не знають? Тоді інформація нижче стане у нагоді, щоб виправити це прикре непорозуміння.
Хочу вам повідомити, що нашим дітям неймовірно повезло – мову та літературу в них викладатиме Алла Колбовська. А це означає, що замість диктантів і нудного зубріння на них чекають мовні меми, літературні квести, походи в кінотеатр, створення мультфільмів і знайомство зі справжніми «живими» письменниками.
Але поки все це попереду – пропоную познайомитися ближче з самою пані Аллою. І оскільки через карантин очно це зробити неможливо, обмежимося бліц-інтерв‘ю:
– Алло, де вчилися?
– Я закінчила НПУ ім. М.П.Драгоманова (педагогічний) українську філологію. Маю диплом маґістра, червоний (якщо це грає якусь роль).
– Де викладали?
– Після університету я викладала в одній із міжнародних шкіл Києва. І вже три роки я вчителюю у двох альтернативних школах.
Проте я маю значно більший позашкільний досвід: 14 років роботи з підлітками, вожата у таборах, співорганізатор таборів та багато іншого.
– Чому саме українська мова та література?
– У мене як у вчителя є кілька суперсил. Про всі розказувати не стану. Але однією з них є те, що я знаю, як це не любити читати, як це нудно і нецікаво. Жахливе зізнання для вчителя літератури? Так. Я не читала до 10 класу.
На моє життя вплинула і круто його змінила вчителька із зарубіжної літератури. Її уроки стали для мене найочікуванішою подією тижня. Вона була такою цікавою, що я хотіла з нею спілкуватись на ті теми, що вона говорила. Тому я почала читати – заради неї. Але дивовижний світ книги мене затягнув – тепер я книголюб, а радше книгоголік. Якщо вам досі мене цікаво читати, то, власне, це і є відповіддю, чому я викладаю мову: вона є великою силою та зброєю. Не треба дивитись на друзів людини, аби сказати, що вона із себе представляє. Достатньо послухати, як і що вона говорить.
– Що найбільше цінуєте в учнях (наполегливість, старанність, розум)?
– Я ціную своїх учнів – цілком. Я давно виявила, діти – це космос. Неймовірні, глибокі, дивовижні, зіркові, непізнані. Я обожнюю з ними спілкуватись, бо вони справжні і щирі, а ще й мудрі (хоч дорослі цього часто не помічають). З дитячим космосом слід поводитись дуже обережно, допомагаючи йому рости, а не звужуватись.
– Чи справді є діти-математики, а є гуманітарії?
– Я вважаю, що є діти, які віддають перевагу чомусь більше, а чомусь менше, бо такі їх вподобання. А також є діти, потенціал яких ще просто не відкрили. А клеймо «математик», «гуманітарій» ставлять дорослі, батьки і вчителі, через свої амбіції або навпаки лінь.
– Які основні проблеми бачите у викладанні мови та літератури в Україні і як з ними можна боротися?
– На мою думку, програма української мови переобтяжена і учні вчать забагато зайвої інформації. Тобто є теми, які нікому, крім філологів, знати не треба.
– А література?
– Знаєте, я часто чую, що програма жахлива і нецікава. Та я не згодна з цим. Так, програма недосконала і є твори, які варто було б замінити, але загалом там багато достойних книг.
– Чи справді сучасні діти не читають?
– Сучасним дітям справді важко читати. І питання навіть не у відсутності цікавого контенту, а тому що вони не вміють читати книги. Вони мають навичку читання – складати букви у склади, а далі – у слова. Але читати книги, довго зосереджуючи увагу на чомусь одному, слідкуючи за сюжетом та персонажами, встановлюючи зв‘язки та аналізуючи… Для сучасного підлітка з кліповим мисленням, який любить маленькі інстаґрамні тексти та динамічну картинку, що змінюється кожні кілька секунд – це важко. І через усе це рейтинг книги валиться стрімко вниз. Але… у мене дуже високий відсоток учнів, які люблять читати книги. Я не впевнена, чи це моя заслуга, чи я просто щасливчик і мені так підфортило зі студентами.
– Навіщо вчитися грамотно писати, якщо за кілька років можна буде лише диктувати і комп’ютери самі все чисто, правильно і красиво запишуть?
– Диджиталізація – це чудово: вона пришвидшує і часом полегшує наше життя. Але, думаю, карантин чудово показав, що комп‘ютери та онлайн не можуть цілком замінити, а відтак витіснити живе спілкування. Тому треба вміти себе подати, вміти «продати» себе і свій продукт. Ти або вмітимеш це робити сам, або платитимеш тому, хто це зробить за тебе. Люди йдуть за тими, хто вміє красиво і впевнено говорити (і навіть не завжди він говоритиме правду). Нині важливо, як ти говориш. Саме це і є основна ціль моїх уроків: говорити та писати так, аби тебе хотіли слухати та читати.
Автор Olena Skobalo
