‘Відновлюємо нашу рубрику «Знайомство з вчителями». Сьогодні розповімо вам про нашого викладача географії Євгена Степуру.
Завдяки Євгену географія у Кітеррі несподівано вийшла в ТОП найулюбленіших предметів. Спостерігаючи за його уроками, ми прийшли до висновку, що це якась магія, замішана на досконалому знанні предмета, довірі та почутті гумору. Цікаво, що навіть з учнями 5-го класу Євген спілкується на «Ви» і це дозволяє йому тримати кордони, а школярам відчувати себе трохи доросліше
Аби і ви могли скласти своє враження про Євгена – пропоную вам почитати наступне інтерв’ю
- Чи думав ти в дитинстві, що будеш вчителем?
Очевидно, що ні. Спортсмен, бізнесмен чи авіатор, але не вчитель. Це був спонтанний вибір, оскільки я не був оленем і нормально навчався, то почав готувати дітей до ЗНО. Підштовхує до таких промислів, як правило, лише одна очевидна істина – треба платити за житло та і життя в цілому.
- Чому саме географія?
Я не можу вчити чи пояснювати абстрактні речі. Вибачте, мене, гуманітарії, але торнадо реальне, а оксюморон…
Як і більшість дітей 90-х, батьки поки були на роботі – закривали мене вдома. Телевізора спочатку не було, довелося розважатися книгами. Тоді я й зрозумів, що наша планета, це прикольна штука, яку хотілося вивчати.
- Де вчився і де працював?
Навчався багато де, дещо було корисним, наприклад, школа № 20 у Білій Церкві, а от дещо не обов’язково – НАУ. Там я вчився один рік на інформаційно-вимірюваних системах. Можливо, якби не постійна нестача коштів, я б довчився, але не склалося і навчання я закинув.
А от із КНУ імені Шеви все вийшло значно краще. Поступати я не хотів, але згодом зрозумів, що усе таки стипендія це краще, аніж тяжка робота.
Перші мої роботи – вантажник, різноробочий та продавець. А у 17 років до мене прийшов здоровий глузд і я зайнявся навчанням. А з другого курсу і роботою у науковому гідрометеорологічному інституті. Був інженером першої категорії, але з наукою не склалося, не схожий я на науковця.
Натомість з»явилися ЗНОЮА, Кітерра і купа-купа інших навчальних закладів. Навіть у загальній середньоосвітній школі працював (досі не розумію, як вони могли взяти мене на роботу без відповідної освіти).
- Як вдається зацікавити дітей?
Для мене ніколи не було проблемою зацікавити дітей, адже їм природа значно цікавіша, ніж числа чи ще якісь умовності. Найкращий початок уроку: « Діти, сьогодні ми будемо вивчати штуки, які за декілька секунд можуть вбити до декількох тисяч людей» (чи вулкани, чи землетруси).
- З ким легше працювати – студентами/випускниками чи учнями 5-9 класів?
Цього я досі для себе не з’ясував. Усе залежить від конкретного класу. Інколи з 5-м краще, ніж з 10, а інколи навпаки. Найкраще, коли довгий час працюєш з одним класом, тоді ви синхронізуєтесь і все добре.
- Все більше вчителів кажуть, що з сучасними школярами викладання по підручнику неефективно. Які ж тоді методи дають результати?
Підручник – лише інструмент, як і будь-який інший метод. Якщо ти не вмієш користуватися інструментами, то хоч кожний урок грай в Кахути чи інші інтерактивні штуки, хоч танцюй, толку не буде. Щоб навчити бодай чогось дітей, потрібно викликати у них емоцію. Інколи це звичайний інтерес, інколи захоплення, інколи побоювання. Наприклад, іноді намалювати на дошці мітлу значно ефективніше, аніж увесь урок розповідати про користь навчання. Я намагаюся бути максимально чесним із дітьми і часто кажу, що це їм не знадобиться у житті… якщо у вас багаті батьки, які зможуть за вас усе вирішити.
- Не знаю чи ти в курсі, але діти записують за тобою фрази) Твої «степурізми» народжуються на ходу чи є і домашні заготовки?
Як у будь-якого вчителя/ки у мене є пару фраз, які я завжди говорю на певних темах, але це скоріше пов’язане із навчанням. А якщо не про навчання, то це, зазвичай, імпровізація. Найкращий гумор – інтуітивний та ситуативний, часто це краще, ніж година підготовки до уроку. Якщо у вчителя немає гумору, а особливо самоіронії, йому буде важко навчати.
- Багато хто вважає, що нині треба зосередитися на профільних предметах, математика, англійська, українська, а інші – лишити у «вузькопрофільних» ліцеях. Чи погоджуєшся ти з цим?
Ким хоче бути дитина у 6-му класі? А в 7-му чи 8-му? Ніким. Звісно, дехто складає плани про польоти на Марс чи кіберспорт (90% діточок). Якщо дитина не знає про погоду, молекули, дихання чи купу інших речей, як вона може вирішити, що їй ближче до душі? Діти не хочуть бути математиками чи викладачами англійської чи української (у переважній більшості), а хто не вирить, запитайте у дрібних – 5, 6 чи 7 клас. Ким вони хочуть бути? Тому природничі предмети – це майбутнє. Здається, у нас вистачає «казкових професій».
- Чому ти в Кітеррі? Що відрізняє нашу школу від інших?
Коли потрапив сюди, ще не був впевнений що шукав тоді цю роботу. Знову ж таки – це випадковість. У Кітеррі затишна атмосфера, яка не нагадує шкільне безумство. Найхарактерніша особливість – гармонія. Добре вчителям і дітям. А ще тут для мене купують каву
- Які плани на майбутнє?
Зробити собі кави, як закінчиться інтерв’ю.’
Розпитала і записала
Olena Skobalo, співзасновниця КІТЕРРИ, мама двох учнів та журналістка.
