Розмовляти з дітьми про мистецтво легко, бо можна не боятися заплутатися у термінах, течіях та художніх рухах. Достатньо зробити розумний вигляд обличчя. Розмовляти з дітьми про мистецтво складно, бо про що ж тоді говорити взагалі. Розумний вигляд обличчя їх якось не вражає. І, на Бога, куди вони вже побігли… Їм що, нецікаво?!
Франсуаза Барб-Галль, авторка книг «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» і «Як розмовляти з дітьми по мистецтво ХХ століття» добре розуміє що розповісти про мистецтво просто і, водночас, фахово не легко. Вона пропонує «відсунути свої упередження на задній план і трішечки довіритися митцям». Її розмова про художні твори схожа на звичайну бесіду. Наче ми спостерігаємо за незнайомцем на вулиці і разом розмірковуємо, чому він поводиться саме так.
Ну, наприклад, коли ви розглядаєте «Народження Венери» Ботічеллі, питання: «А чому вона гола?» цілком зрозуміле навіть для 5-річної дитини. А розмову про картину Роберта Раушенберга «Прочанин», яка являє собою «ансамбль» із художнього полотна та приставленого до нього стільця, добре було б розпочати з питання: «Чому художник поставив справжній стілець? Він не зумів його намалювати?».
Зручно, що всі питання-відповіді, у вигляді яких і запропонований матеріал у книгах, поділені на вікові категорії: 5-7, 8-10 та 10-13.
Чому книги Ф. Барбари-Галль варто мати у домашньої бібліотеці?
Тому що це дуже зручні довідники з описом 30 художніх творів у кожному, які можна брати з собою у музей, можна гортати вдома, можна починати читати будь з якого місця. Вони дійсно допомагають розпочати розмову про мистецтво.
Тексти Барб-Галль гарний приклад того, як взагалі розмовляти про складні і не завжди зрозумілі речі. Книги допомагають вибудовувати діалог з дитиною, а ми ж всі цього прагнемо, еге ж?
Чим вони можуть не сподобатися?
Читати спочатку до кінця може бути складно. Оскільки книги ґрунтуються на окремих питаннях-відповідях, у них швидко губишся.
Відповіді досить однозначні. На мій погляд, самі питання більш цікаві. Вони підбурюють уяву, чого не вистачає у відповідях.
Якщо ви хочете подивитися картини «за Бабарою-Галль» у музеї, книгу краще носити з собою і використовувати як довідник вже на місці. Це може трохи заважати, особливо якщо хочеться зробити той самий розумний вираз обличчя ;).
Додам, що книги «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» та «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття» видани у «Видавництві Старого Лева» та перекладени українською мовою Софією Рябчук, гарно виглядають та приємно пахнуть.
______________
Ганна Копилова, яка написала книжку «Мій музей», знається на тому, як розмовляти з дітьми про мистецтво, бо є арт-директором видавництва «Основи». До того ж авторка має своїх двох бешкетників, які іноді нудьгують у музеях.
Здається, більшість дітей одразу втрачають цікавість, як тільки розуміють, що у музеї не можна ні до чого торкатися, лише дивитися та чемно поводитися. Тому Ганна Копилова пропонує їм дослідити містецтво за допомогою інтерактивної книжки
«Робочий зошит. Пиши, малюй і вирізай» містить картини з колекції Національного художнього музею, що дуже зручно: спочатку можна «попрацювати» з ними у книзі, а потім подивитися саме у музеї. «Попрацювати» тобто знайти, до якого жанру з перелічених відноситься саме ця картина, із чого складається її композиція і таке інше.
У зошиті-книзі дійсно можна малювати, з’єднувати стрілками та дописувати. Вік юних читачів позначен від 7 до 15, але мені здається, що вона розрахована на більш молодшу аудиторію. Принаймі не на підліткову.
Можливість не лише читати книгу, але і досить активно досліджувати мистецтво за її допомогою, здається одночасно і вдалим рішенням, і дещо сумнівним. Бо таким чином вона попадає в один ряд з багатьма дитячими «розумними книжками», в яких треба когось знаходити, щось виправляти або вклеювати. А у цьому ланцюжку вона трохи втрачає свою особливість.
______________
Ще одна чудова книга про мистецтво, яка з‘явилася зовсім недавно – це «Зоряна ніч Ван Гога та інші оповіді», яку написав британський мистецтвознавець Майкл Бьорд.
Книга складається з 68 окремих історій, кожна з них дуже затишно та інтимно розповідає про відомий твір. Так про нього міг би розповідати сам митець. Та іноді саме він і розповідає. І тоді ця розповідь не про художній стиль або композицію, а про пошук, про сенс, про мрію. Поринути в оповіді легко та приємно. Так і хочеться загорнутися з дитиною у пухнастий плед, взяти в руки горнятко з чаєм і читати, читати…
«Я притискаюсь обличчям до стіни сараю. Дошки пахнуть смолою та сонячним світлом. Через просвіт я дивлюся в середину. Спочатку я ледве можу щось побачити. Там так яскраво. Все, що я можу розгледіти крізь щілину, це спину Джексона та сивий дім від його цигарки, осяяний променем світла.»
Ну гарно ж? Так починається розповідь про пошук свого стилю сучасним американським художником-експресіоністом Джексоном Поллоком. Єдине, що, боюся, дитина назавжди запам’ятає ці оповіді і якась інша історія буде їй здаватися вже несправжньою.
Книга Майкла Бьорда супроводжується ілюстраціями Кейт Еванс. Вона починається наскельними малюнками та зупиняється на сучасних інсталяціях останніх десятиліть.
______________
А ось книгу чехів Ондржея Хробака, Ростіслава Коричанека, Мартіна Ванєка та Яна Пресса «Як творити галерею» перш за все хочеться порозглядати. Ілюстрації,Девіда Бьома вражають.
Книга присвячена явищу галереї і розповідає, як організовано роботу галереї під час виставок, як правильно називати спеціалістів, що там працюють. Взагалі багато такого, про що не кожна доросла людина знає чітко і зрозуміло. Чи цікаво буде про це дізнатися дітям? Мені здається, що варто хоча б спробувати. Про це не так часто пишуть у дитячих книжках, особливо у такій яскравій формі. До основного тексту додається календар подій (головні дати з історії мистецтва) та мистецький словник. Вона видана «Видавництвом Старого Лева» цього року.
написала Юлія Волкова,
співзасновниця КІТЕРРА, вчителька літератури, тьютор
