Про Юлю Чернову я вперше почула у зв’язку з «архівним» проектом, про який гуділи всі 10-класники. Що це була за робота і чим вона так зачепила підлітків – можна довідатися з нашого інтерв’ю.
А ще дізнатися про зв’язок романа «Анжеліка» і викладання, як реагувати на незручні питання учнів, навіщо вчити історію і як це робити цікаво.
Юлю, чому історія?
Історія – це наука, яка надасть відповідь на будь-яке запитання. Все має свою історію. Особисто мені, саме через історію, історичні події та особистості легше вибудовувати логічні ланцюжки сьогодення.
Як починалося знайомство з цим предметом і чи здогадувалася ти в школі, що це буде твоєю спеціалізацією?
Починалося все через книжки. З шкільних предметів любила лише літературу. З вчителями історії (їх було 5!) не дуже пощастило. Вони не змогли зацікавити і показати який це класний урок. А ось читаючи, завжди ловила себе на думці: «невже це було насправді»?
Більш-менш свідома любов саме до історії прийшла в класі 9-10. Тільки не сміятись! Тоді була популярною серія книг про Анжеліку. Коли її прочитала, стала цікаво – чи й справді було щось схоже.
Інтернета тоді не було, довелось йти до бібліотеки, читати енциклопедії. Ось так, поступово, через королівські династії Франції і зародилась моя любов до історії.
Про те що буду вчителем – знала завжди. У нас в родині був якийсь культ вчителів і вважалось, що кращої професії просто не може бути.
Про те, що буду вчителем історії – ні, не знала, не здогадувалась. За фахом я політолог, викладач суспільно-гуманітарних дисциплін. Але після закінченні ВУЗу здавалось, що політика (і її практична, і теоретична сторони) не для мене. А так як спеціальність давала можливість працювати в школі, то знайшла оце, своє.
Де працювала і чому прийшла в Кітерру?
За 15 років викладання спробувала і державні, і приватні школи. В Кітерру потрапила випадково. Чула що є альтернативні сімейні школи, але, чесно кажучи, погано собі уявляла, що це таке. За декілька років, що працюю в Кітеррі, зрозуміла, що альтернативні школи – це моє. Не приватні, не державні, а ось саме такі як Кітерра – домашні.
Навіщо потрібно вчити історію?
Тут має бути відповідь: “Історію треба вчити, щоб не повторювати помилок минулого”. Але враховуючи як ці помилки постійно повторюються… Історія – це просто цікаво. Завдяки історії, тим знанням та навичкам, які вона дає можна відкривати безкінечні Всесвіти.
Які бачиш проблеми у вивченні історії в укр. школах? Як їх можна виправити?
Величезна проблема – кількість тем/подій, які необхідно мені, як вчителю, розповісти, а дітям, відповідно, засвоїти. При виділеному часі на вивчення історії – це нереально.
І виходить саме те, що ми маємо в більшості шкіл: вчитель розповідає свій монолог, а учні в кращому випадку щось занотовують і запам’ятовують.
Одна з причин чому я в Кітеррі – ми можемо з учнями обрати що нам цікавіше, потрібніше чи незрозуміліше – і витратити на це більше часу та зусиль
Що цікавіше і що складніше викладати – історію України чи світову?
Тут не буде однозначної відповіді. Все залежить від періоду, події. Є події, які просто обожнюєш, і, звичайно, “гориш”, викладаючи їх. Є якісь речі, які викликають скуку. І тут не важливо – це всесвітня історія чи історія України, чи громадянська освіта, чи правознавсто.
Коли я вчилася – вимагали знання дат, а що зараз потрібно?
Я вимагаю розуміння історичного процесу. Пропустити через себе те, що відбувалось, зрозуміти чому це відбулось, до чого призвело і подумати, щоб ви робили на місці цих людей. Запам’ятати всі дати, всі події, всі місця, всіх особистостей – нереально. І непотрібно.
Історія, як і будь-яка інша наука, не стоїть на місці. Вона розвивається. І те, що раніше нам здавалось “беззаперечною істиною” – такою може й не бути. Коли вчилась я у школі, нам розповідали, що піраміди у Єгипті будували раби. Проте за пару десятиліть досліджень вже стало відомо, що це робили селяни, вільні селяни. Да, це був обов’язок, фізично важкий, але вони за це отримували певні “плюшки” і достатньо непогані умови життя.
Або Річард ІІІ, якого 6 століть вважали злим, підступним горбуном, який, вбивши своїх малолітніх племінників, захопив англійський трон. Але ні! З’ясувалось, що і не горбун, і не вбив, і не злий, і не підступний. І таких прикладів – безліч.
Проте все ж таки, чи може бути розуміння історії, якщо не пам’ятаєш рік чи час, коли трапилася та чи інша подія? Чи потрібні дати для ЗНО?
Безумовно є ключові події, дати яких необхідно знати і від яких легше “відштовхнутись”, у тому числі й при підготовці до ЗНО. Якщо говорити виключно про ЗНО, то є програма, де перелічені дати, необхідні для запам’ятовування.
Історія України дуже часто перетинається з політикою – чи трапляється що на уроках доводиться це чіпляти? Наприклад, встає учень і каже, що батьки розповідали йому про це зовсім інакше? Як ти реагуєш?
Так, чим старші діти, тим ці теми їх більше турбують. Починаючи з 10-го класу просто немає сенсу від них відходити. Враховуючи, що більшість “політичних питань” мають своє коріння саме в ХХ ст., яке вивчають у 10-му класі. Плюс є курс «Громадянської освіти», основою якого і є “політичність”.
З батьками особисто – конфліктів не було. Можливо тому, що при викладанні будь-якого періоду історії я наголошую, що учні можуть мати свою точку зору, тут головне, щоб вони її аргументували, а не нав’язували оточуючим.
Якщо говорити про учнів, то два випадки пригадуються. До речі, обидва, пов’язані з бабусями та їх розповідями. Один стався в 2014-му році. Був учень, який мені сказав, що коли росіяни будуть входити у місто, він, зустрічаючи їх, повідомить мою адресу. Але я йому нагадала, що він чомусь ходить на додаткові заняття з чеської мови, а не російської, і вступати планує в Чехії (де він, до речі, зараз і живе. І ми спілкуємось з ним).
Другий випадок був, коли учень сказав, що його бабуся про СРСР розповідала зовсім по-іншому. І що там не так вже й погано було. Враховуючи фіолетово-рожевий колір його волосся, я попросила, щоб він запитав у бабусі, щоб з ним сталось, якби він мав такий колір в часи СРСР? І подумав, чи сильно б тоді йому хотілось “найкращого морозива”.
Розкажи про свій проект з 10 класом – вивчення архіву? Як виникла ідея, як реагували діти, чи задоволена і чи будеш повторювати?
Нещодавно почула фразу: «спочатку виникає проблема, а потім ідеї, як її вирішити”. Десь приблизно із цього і розпочався проєкт про архіви. Я проходила чергове навчання для вчителів. Його випускним завданням була розробка і реалізація шкільного проєкту.
Чому архіви? Чесно кажучи, втомилась від фрази “Історію переписують всі, кому не лінь”. А тут з’явилась можливість продемонструвати дітям – звідки ж береться історія, як працюють історики, з чим їм доводиться мати справу.
Я отримала задоволення від цього проєкту.
Але найголовнішим це був фідбек від дітей – їм зайшов на ура цей діяльнісний підхід, можливість спілкування, можливість щось створити. Відео, які вони зняли як проєктні роботи, – просто бомба!
Звичайно, я буду повторювати цей проєкт з наступними 10-ми класами, але вже врахувавши недоліки, які були під час нашої проєктної школи.
Є ідеї й інших проєктів для 10-11 класу. Сподіваюсь, в цьому році їх вийде реалізувати. Один проєкт хотіла зробити у травні, але карантині обмеження не дали таку можливість.
Чого б хотіла досягти? Якою бачиш себе років за 15?
Є мрія написати свої підручники з історії. Щоб вони були настільки класні, що для всіх учнів історія стала б улюбленим предметом. Дуже дивує, коли чую від дітей своїх знайомих, що історія їм не подобається.
Чи хотіла б залишитися в Кітеррі і, якщо так, чому?
О, Кітерра – моя школа. Рада, що не пройшла свого часу повз оголошення, в якому шукали вчителя історії. У мене є учениця, з якою ми були разом в одній супер-пупер школі. Коли ми обидві пішли звідти, ця дівчинка сказала, що вона пішла, бо їй там було не затишно.
Чому Кітерра?
Тому, що тут затишно
Записала Олена Скобало.