Я часто розповідаю своїм про «скарб дурня»: побачив – здивувався – зрадів.
Зазвичай, діти трохи ніяково посміхаються і списують мій ентузіазм на вік та дивацтва. Але насправді, це дуже ресурсна річ, яка завжди під рукою. Нею гарно володіють молодші діти. Пам’ятаєте всі ці: «Ой, який камінчик, який гарний, дивись-дивись, а цей!».
Іноді можуть повертати собі це вміння дорослі люди. Для підлітків це не дуже притаманно, вони ж всюди бували, все бачили, чим це життя їх може здивувати? Та, сподіваюсь, вони все ж таки залишають собі часточку «скарба», який хтось збирає поруч із ними.
В Музеї Становлення української нації, куди ми сьогодні завітали із 7 класом, наш історик пані Ірина намагалася привернути їхню увагу рефлексією «Що робить нас нацією?», а я як раз відшукувала «блискітки».
– Діти, а хто знайде Дорошенко з Сагайдачним, про яких ми з вами співали на минулому уроці?
– В смисле? Вони що, реально існували?
Тепер на нас чекає довга і кропітка робота: повертати їм потихеньку спогади, змушувати подумки проходитися залами і робити це основою для роздумів. А там, глядиш, і вони спитають: «Що робить нас українцями? Що нас тримає разом?»
Записала Юлія Волкова.
