100531047_2963302330450051_5900871416403722240_n

Англійська – сильна сторона Kiterra, дітей одного класу тут можуть розділити навіть на три підгрупи, залежно від рівня. Тому викладачів цього предмету у нас кілька.

 

Сьогодні розповім про одну з вчительок Валерія Лисогоря, яка викладає у мого сина (і як я довідалася з інтерв`ю – не заходить до його класу без заспокійливого чаю. Як я її розумію!)


– Валерія, чому ви обрали англійську?

 

– Я не обирала, так історично склалося. Вчила мову з 2-го класу з репетитором, тому звикла до того, що в моєму житті постійно була англійська. Тож і документи в університет подавала за інерцією. А потім якось закрутилося…

Мову полюбила не так давно, коли прийшло усвідомлення того, наскільки все взаємопов’язане, і наскільки я була сліпою, що не бачила цього раніше.

– Де навчалися? Де працюєте/працювали?

– КНУ, КНЛУ, НУБіП (Соціолог. Філолог)

ZNO.UA

 

 

– Кому легше вивчити мову дорослим чи дітям?

– Думаю, все залежить від бажання, а не віку.

 

 

– Чи правда, якщо вивчити одну мову – всі наступні підуть легше і швидше?

– Так, якщо це схожі мови. Техніки запам’ятовування нової інформації залишаються тими ж.

– Чи легко сучасним дітям дається англійська?

 

– Нічого легко не дається. За будь-якою, на перший погляд, «легкою справою» ховаються недоспані ночі, літри кави і сиве волосся (батьків). Це я про 11 клас.

 

А труднощі вони мають такі ж, як і дорослі: відсутність внутрішньої мотивації, неуважність, небажання розкривати свій потенціал.

 

З дітьми треба говорити, їм треба приділяти увагу. Якщо встановлюється дружній контакт між викладачем і учнем – це вже пів справи.

– А що робити, коли немає мотивації?

– Це філософія. Методів є багато, і на кожного діє своє. Комусь потрібно допомогти вийти з зони комфорту, з кимось потрібно дуже багато говорити, у когось потрібно завоювати авторитет…Але це все зовнішня мотивація.

 

 

– Які проблеми з вивченням мови є в Україні?

– Невелика кількість занять з мови, відсутність сучасного технічного обладнання, відсутність мовного середовища, де можна тренувати свої навички.

 

– Тому більшість вчить мову роками, і все одно не може говорити?

– Бо треба ГОВОРИТИ, а вони не роблять цього. Не книгами єдиними мова опановується, а практикою. Мова жива, і вона не в теорії. Це не означає, що потрібно викинути всі книги, ні. Але це все складові єдиного механізму, і не можна зупинятися на чомусь одному.

– Які смішні випадки з уроків запам’яталися?

 

– Їх було багато, звичайно. Того тижня, наприклад, вела останній урок у 7-го класу. Діти попросили побажати їм щось на літні22096074_118504902175968_7358643827003284943_o канікули. Попросили-побажала. Але аж ніяк не очікувала, що мені теж щось бажатимуть.

 

«Вижити»…

 

Спочатку довго думала – це вони про карантин чи ЗНО? А потім прийшла до висновку, що байдуже. Головне, що вони після року зі мною не бажають здихатися мене, а переймаються за те, щоб я була жива. А буду жива, то буду в них викладати далі. Так що вони ще не знають, що самі напросилися.

 

А ще той самий 7-ий клас на першому онлайн-уроці малював у мене на екрані, а я нічого не могла зробити. Це було епічно. Але потім знайшлася свята людина, яка допомогла мені вирішити цю проблему.

 

На наступне заняття я пришла з гордо піднятою головою і ромашковим чаєм (нагадаю, це 7-ий клас, тут без допінгу ніяк. На офлайні без чудо-чаю «Альпійські трави» я в кабінет інколи не заходжу). Реванш таки відбувся: перші 5 хвилин вони не розуміли, що сталося, а я думала, як же добре, що в цьому світі є Юля Нарбут.


Записала Олена Скобало.